Економіка Китаю знову йде знайомим маршрутом — від надій до тривоги.

Новий звіт Yardeni Research малює картину, де борги, дефляція та демографічний спад зливаються в один стійкий тренд: зростання сповільнюється, впевненість тане, а слова «стимулювання попиту» звучать менш переконливо.

Китай все ще мешкає за рахунок експорту. Спроби розбудити внутрішнє споживання виглядають чемно, але безрезультатно. Як зазначають аналітики, країна, як і раніше, «залежить від зовнішнього попиту», а надлишок виробництва виливається в звинувачення у демпінгу на світових ринках. Зі США це додає напруги, але, здається, нікого вже не дивує.

Ринок нерухомості залишається слабким місцем. Ціни на нове житло падають 26 місяць поспіль — мінус 2,2% у річному вираженні. Сектор, який колись був символом китайського успіху, тепер тягне довіру споживачів і настрій інвесторів.

Роздрібний продаж зростає на скромні 3% — мінімальний показник за рік. Навіть із поправкою на дефляцію це всього 3,8%, що все одно нижче за зростання промислового виробництва. Парадокс у чистому вигляді: країна виробляє дедалі більше, але купує дедалі менше.

Народний банк Китаю намагається підтримувати економіку класикою жанру зниженням ставок і нормативів резервування. Але кредитний імпульс слабшає: зростання банківських позик упало до 6,6%, майже вдвічі менше, ніж три роки тому. Загальний борг сягнув $38 трлн — цифра, від якої навіть чиновникам Пекіна, ймовірно, захотілося зробити глибокий вдих.

Прибутковість облігацій - нижче 2%. Сигнал зрозумілий: віра у відновлення все ще у дефіциті. На фондовому ринку — волатильність та розсіяний оптимізм. Основні індекси тупцюють на місці, хоча FTSE China зріс на 34,7% з початку року — доказ того, що навіть стагнація може бути вибірковою.

Інвестори шукають світлі плями: сировинні компанії додали 77%, охорона здоров'я – 67%, товари повсякденного попиту – майже 50%. Сектори живуть краще за економіку загалом — і, можливо, саме це її головна проблема.

Yardeni Research підсумовує без зайвого дипломатизму: старіюче населення, борги та слабке кредитне зростання роблять ставку на внутрішнє споживання майже утопією. Пекін хотів замінити експортну модель домашнім попитом, але поки що виглядає так, ніби він просто замінив одну залежність на іншу — від стимулів та надії.